Independent press          Свободная пресса          Вільна преса

Як Україні вдалось виграти у Росії битву за Київ - головне зі статті Washington Post

26 августа 2022, 18:08 0
Поделиться

Газета The Washington Post (WP) опублікувала до Дня Незалежності України спецпроєкт "Битва за Київ". У ньому журналісти видання, ґрунтуючись на відомостях своїх кореспондентів та джерелах в українському уряді, поновили хронологію подій першого етапу війни в Україні.

Журналісти показали, що влада не вірила у напад з Білорусі, більше готувались до атаки на сході. Проте опір влади, військових і простих українців зіграли головну роль.

BBC Україна наводить огляд цього розслідування з найцікавішими цитатами і моментами.

Вимоги капітуляції та плани знищення Зеленського

Град шрапнелі від безпілотників-камікадзе розірвав намет, де спали українські прикордонники, поряд з пунктом перетину кордону з Білоруссю. Це за три години їзди на північ від столиці України.
Ще за кілька хвилин російські ракети почали вилітати з пускових установок. Вони били по українських системах ППО, радарних батареях, складах боєприпасів, аеродромах та військових базах, наповнивши ранок звуками війни.

Було близько 4:15 ранку 24 лютого.
Як пише WP, того ж дня голові офісу президента Андрію Єрмаку зателефонували з Кремля. Це був заступник адміністрації президента РФ Дмитро Козак, який народився в Україні, але давно увійшов до найближчого оточення Путіна.

Козак та Єрмак з 2019 року вели тісні перемовини щодо миру на Донбасі.
За даними видання, Козак заявив Єрмаку, що "українцям настав час здаватися". У відповідь голова ОП нібито вилаявся і поклав слухавку.

Тоді усіх найбільше хвилювало, як далеко може зайти такий сильний ворог, згадує міністр внутрішніх справ України Денис Монастирський.
Якби росіяни змогли захопити владу в Україні або змусили уряд у паніці втекти, захист країни швидко розвалився б. І Москва могла встановити маріонетковий уряд.
Таким був план Кремля.
Натомість події наступних 36 днів стали найбільшою зовнішньою помилкою президента Росії Володимира Путіна за його 22-річне правління, пише WP.
Напад на Київ миттєво перелаштував безпекову архітектуру Європи проти Москви й ізолював РФ до ступеня, небаченого з часів холодної війни.
На подив усього світу, наступ на українську столицю закінчився принизливим відступом, який оголив глибокі системні проблеми в російській армії, на відновлення якої Путін витратив мільярди.
Українцям не вистачало озброєння, боєприпасів та засобів зв'язку, зазначає видання, але чого їм точно не бракувало, так це глибокої волі до боротьби - і в українських бійців, і у звичайних громадян, і, що найголовніше, - у президента країни.
Українські захисники також скористалися особливостями ландшафту довкола столиці — густі ліси, вузькі дороги, звивисті річки — усе це сприяло їхній партизанській тактиці.
Росіяни на кілька тижнів застрягли на периферії столиці й зрештою відступили.

Два кільця оборони

Як стверджує WP, поки влада України не вірила попередженням про російське вторгнення, військові все ж готувалися до нього. Так, на початку лютого українське командування перемістило командні пункти та техніку в інше місце.
За словами мера Києва Віталія Кличка, цей крок виявився вирішальним, тому що у перші години війни Росія цілилася в бази, де раніше стояла техніка.
"Щоб Росія розв'язала таку нахабну широкомасштабну війну, я, відверто кажучи, навіть уявити не міг", — згадує генерал-полковник Олександр Сирський, що очолював оборону Києва.
Для захисту міста Сирський організував два кільця оборони: одне на околицях, друге - у столиці. Він хотів, щоб зовнішнє кільце було якнайдалі від внутрішнього, щоб захистити центр міста від обстрілів і не дати росіянам битися на підступах до Києва.
Не вірив у можливість повномасштабного нападу і український міністр оборони Олексій Резніков.
22 лютого він розмовляв телефоном зі своїм колегою з Білорусі Віктором Хреніним. Той дав слово офіцера, що російські війська не зайдуть з території Білорусі.
"І збрехав", - згадує Резніков.
Як пише WP, за два дні після початку вторгнення Хренін знову зателефонував і передав послання міністра оборони РФ Сергія Шойгу: якщо Україна підпише акт про капітуляцію, вторгнення припиниться.
У відповідь на це Резніков нібито сказав наступне: "Я готовий прийняти капітуляцію з боку Росії".

 

"Бити окупантів!"

Російські гелікоптери низько промчали над Дніпром, їхні лопаті розрізали вологе зимове повітря. Вони вилетіли з Білорусі на південь, до місця, де річка переходить у тиху гладь, яку місцеві називають морем, а потім звернули у бік Гостомеля, за 35 км від Києва.
Так детально видання описує напад на стратегічно важливий аеропорт "Антонов" у Гостомелі під Києвом.
Ударні вертольоти Ка-52 "Алігатор" вдарили по "Антонову".

Віталій Руденко, який незабаром очолив його оборону, недовірливо підвів голову. "Я до останнього не вірив у це. А, можливо, не хотів вірити", - згадує він.
Тим часом у Києві військове керівництво спустилося до укріпрайону. За генерал-лейтенантом Євгеном Мойсюком коридором біг його помічник, щоб запитати, що сказати українцям, коли російські війська увійдуть до їхніх міст.
Мойсюк зупинився і обернувся.
"Скажіть усім: бийте окупантів, - вигукнув Мойсюк. - Бити окупантів!"

Перші невдачі

Деякі об'єкти ППО навколо "Антонова" зазнали ударів ще до того, як Росія висадила там свій десант.
За словами генерала Сирського, їхні позиції здав працівник аеропорту - його сина завербувала російська розвідка.
За кілька тижнів до цього найбільш боєздатні сили разом з технікою перекинули звідти у Луганську область. Саме на Донбасі очікували головного удару росіян українські військові.
Над Гостомелем, мов стерв'ятники, кружляли гелікоптери.
"Вони гатили по всьому, що було в межах досяжності, по будинках, по людях, яких вони бачили. Військові чи цивільні - їм було все одно. Вони просто стріляли скрізь, де помічали рух", - згадує командир взводу національної гвардії з позивним "Малюк".
Українські нацгвардійці зіткнулися з елітними російськими підрозділами, що значно перевершували їх за досвідом, чисельністю та боєприпасами. "Я дав команду... відступати", - каже Руденко.
Пізно ввечері 24 лютого над аеропортом пролетіли два українські бомбардувальники Су-24 і розбомбили злітно-посадкову смугу.
Але плацдарм у росіян залишився.

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний викликав полковника Олександра Вдовиченка, командира 72-ї механізованої бригади.

- Ми маємо повернути Гостомель.
- За всієї поваги, у мене не вистачить сил, щоб взяти Гостомель.
- Треба спробувати.
72-а бригада разом з елітними українськими підрозділами кілька днів намагалися взяти аеропорт в облогу, блокуючи російські сили.
За словами української влади, Москва планувала перекинути туди важку техніку і додаткові війська на вантажних літаках Іл-76 для допомоги у наступі, але не змогла зробити це відразу.
У наступні дні російські бійці розосередилися у сусідніх містечках - Бучі та Ірпені — намагаючись знайти шлях до Києва.

7 березня росіяни зайняли більшу частину Гостомеля і використовували аеропорт як вузловий пункт.
Залужний знову звернувся до командира 72-ї бригади, наказавши утримувати рубежі у Гостомелі та не допускати наближення росіян до столиці.
"Ні кроку назад", - наполягав він.

"Ставки - надто високі"

За кілька годин після вторгнення президент України Володимир Зеленський перебував у бункері під урядовим кварталом у Києві, пише WP.
Секретар РНБО Олексій Данілов описував йому ситуацію. "Усі наші партнери кажуть, що нам буде дуже важко, що у нас майже нульові шанси на успіх".
Він припустив, що, ймовірно, Київ не отримає сильної підтримки від партнерів у перші дні, бо вони дивитимуться, як Україна бореться з ворогом.
Данілов попередив Зеленського, що росіяни розробили план його вбивства. Секретар РНБО також додав, що він має сам вирішити, чи потрібно йому евакуюватись. "Ставки - надто високі".

Інші люди в оточенні президента закликали його виїхати за межі столиці та, можливо, на захід України.
"Ваш офіс - це мішень", - переказав радник президента Олексій Арестович слова охоронця Зеленського. За його словами, у бункері також не було безпечно.
Але, як повідомляє видання, український лідер різко відреагував на подібні поради й наказав припинити дратувати його постійними попередженнями про загрози його життю.
"Послухайте, я - жива людина. Я не хочу вмирати, як і будь-яка інша людина, - сказав він. - Але я точно знаю, якщо я подумаю про це, то я вже мертвий".
Офіційні особи США та Європи казали Зеленському про необхідність збереження наступності влади. У деяких випадках — із пропозиціями залишити Київ.
Але він бачив ситуацію з точністю до навпаки — якби він утік, то без бою віддав би український центр влади росіянам, і це призвело б до негайного падіння уряду.
Зеленський підозрював, що деякі з його закордонних співрозмовників просто хотіли, щоб конфлікт закінчився якнайшвидше, а його адміністрація фактично здалася Росії.
Він також розповів, що у перші дні спецоперації західні політики не вірили у те, що Україна зможе чинити опір Росії більше ніж п'ять днів.
"Зі всіх, хто мені телефонував, не було жодного, хто вірив, що ми виживемо. Не тому, що не вірили в Україну, а через цю демонізацію лідера Російської Федерації — його владу, його філософію, те, як він рекламував міць російської армії", — описав президент настрої в середовищі західних еліт наприкінці лютого-на початку березня.
Голова офісу президента Андрій Єрмак розповів WP, що регулярно відправляв фото вбитих українських дітей та зруйнованих будинків на мобільні телефони офіційних осіб по всьому світу. "Зізнаюся, це були страшні фотографії, які не давали мені спати ночами. Дев'яносто відсотків людей, які їх отримали, відреагували, передзвонили і почали робити [для України] ще більше", — згадує Єрмак.
З перших годин війни президент України намагався домогтися від закордонних партнерів якнайбільшої допомоги для України.

В одному з відеозвернень до європейських лідерів Зеленський сказав: "Можливо, це останній раз, коли ви бачите мене живим". І додав, що українські матері спостерігають, як їхні діти помирають в ім'я європейських цінностей. Після цього деякі європейські чиновники розплакалися.

Українці різного віку, які ніколи не тримали в руках зброї, кинулися брати її після того, як за кілька днів після вторгнення влада вирішила роздавати зброю та озброювати потенційний партизанський опір.
За словами Зеленського, очевидна рішучість простих громадян показала, що Україну не можна силою відкинути від Європи, як цього хоче Кремль.

Мощун: останній бастіон

Отримавши запеклий опір у передмісті на захід від столиці, росіяни вирішили рухатись через село Мощун, яке стало останнім бастіоном на шляху російських сил з Гостомеля до Києва, пише The Washington Post.
11 березня вони оточили Мощун з усіх боків.
Переглядаючи кадри з безпілотників і тепловізорів, генерал Сирський, який відповідав за оборону столиці, бачив на іншому березі річки Ірпінь російську техніку, що вишикувалась у бойовий порядок. Мощун тримався з останніх сил, багато українських бійців загинули.
"Це був, напевно, найкритичніший момент, коли я подумав: невже це станеться? - згадує Сирський. - Адже [взяти] Мощун означало увійти до Києва".
І Сирський вирішив влаштувати вибух на одному зі шлюзів, щоб ще більше підняти рівень води навколо Мощуна.
Як пише видання, це лише один з прикладів того, як українці руйнували власну інфраструктуру, щоб створити перешкоди для ворога, знищуючи дороги, підриваючи мости та руйнуючи залізничні колії.

"Вода текла і заливала росіян, і ми пізніше знайшли місце, де російським морським піхотинцям довелося скинути з себе бронежилети і плисти, щоб залишитися живими", - каже Сирський.
Але в кінці березня росіяни висадили десант на контрольованому ЗСУ березі річки біля Мощуна, розповів виданню командир 72-ї бригади ЗСУ Олександр Вдовиченко.
Він повідомив Залужному, що українським бійцям, можливо, доведеться відступити з села.
"Ми шукатимемо сили й засоби", - відповів Залужний.

Вдовиченко змінив тактику. Він робив ротацію кожні три дні."Через щільність обстрілів і холод залишатися довше було неможливо", - пояснює він.
Його війська заблокували Мощун з двох боків і почали обстрілювати з важкої артилерії місця переправи чи зосередження ворога. Українці відтіснили росіян назад за річку, і наступ Москви пішов на спад.

 

Поделиться

Комментарии

0

Комментариев нет. Ваш может быть первым.

Мы в соц.сетях