Independent press          Свободная пресса          Вільна преса

Народний Рух України отримав останній шанс

26 мая 2017, 15:51 6268 0
Поделиться

Найближчої неділі – 28 травня – в Києві відбудеться ХХVI з’їзд Народного Руху України, найстарішої діючої партії сучасної України. І доля Руху це не тільки і не стільки політика, це, насамперед – символіка тернистого українського шляху. На два роки старший за Незалежність, Народний рух задавав тренд, або, навіть – моду на модернову модель національно-демократичного державотворення, був генератором творчого наповнення національної ідеї. І, навіть, перебуваючи в опозиції, Рух примушував владу, далеку від національно свідомого сприйняття внутрішньої та зовнішньої політики, брати на озброєння націонал-демократичні гасла та ставити перед собою державницькі орієнтири… Нажаль, все це в минулому. Те, що було далі, можна описати як перетворення політичного флагмана на типову українську партію, якій притаманні розколи через особисті амбіції лідерів, зрадництво, готовність торгувати партійним брендом та орієнтація на фінансові, а не ідеологічні цінності.

Очолення у 2012 році Народного Руху України Василем Куйбідою, який прийшов на зміну Борису Тарасюку, продовжило занепад партії. І, навіть, «історичне» об’єднання наступного року з Українською Народною партією лише підсилило деструктивні процеси: багаторічне міжпартійне протистояння НРУ – УНП не зникло, а трансформувалося у внутріпартійне. Колишні члени УНП гуртувалися окремо від своїх нових однопартійців, і хоча з політичної арени вимушений був піти Юрій Костенко (через «присутність» у сумнозвісних відомостях на виплату Партії регіонів), група Володимир Шовкошитний – Валерій Асадчев навіть націлилась на лідерство в партії… Але відчувши загрозу, Куйбіда швидко та нещадно, нерідко порушуючи статутні партійні норми, розправився із опонентами: багато хто був позбавлений посад, а деякі навіть виключені із партії. Рух продовжував занепад. Найнижча точка падіння – парламентські вибори 2014 року, де НРУ виступив «технічною партією», через яку були заведені додаткові члени та спостерігачі виборчих комісій від Блоку Петра Порошенко; як результат – цілком логічне передостаннє місце серед усіх політичних сил.

Підкреслення символічності історії НРУ - не випадкове, адже – це дзеркало історії нашої Незалежності. І сьогодні Україна – на порозі Руїни, а Народний Рух – на крок від зникнення… Проте, шанс все ще є, тому що все ще існує свобода вибору.

Сьогодні Україна стоїть на роздоріжжі – влити в політику нову кров, зробити ставку на нові обличчя та новий стиль роботи та мислення або тасувати стару колоду політичних лузерів, сподіваючись, що всі їх помилки – у минулому, й вони на них хоч чомусь навчилися. (Даремні сподівання: «стара гвардія» впевнена, що їх помилкою був не хибний шлях, а недостатня послідовність на цьому шляху…). І, вибачайте за не політкоректність, в Україні завжди існує «третій шлях», а саме – знову і знову відкладати стратегічний вибір, вичікуючи «кращих часів». І цей варіант нічим не кращий за другий… Це шлях в нікуди.

До чого тут Народний Рух? Справа в тому, що на з’їзді 28 травня Рух має пройти саме таке роздоріжжя при виборі нового лідера.

Запрошуючи рік назад в партію молодих депутатів ВР Віктора Кривенка та Павла Кишкаря, які щойно вийшли із «Самопомочі» через авторитаризм Андрія Садового – Голова НРУ Василь Куйбіда не міг повірити, що їхні сміливі політичні плани – відродити Народний Рух та повернути його у велику політику – цілком відповідають їхнім здібностям політичних лідерів та менеджерів. Адже пана Куйбіду цілком влаштовував (і влаштовує!) теперішній статус «кишенькової» партії, яка дозволяла йому використовувати її як комерційний спойлерський проект у виборах різного рівня. Але Кривенко та Кишкар беруться до роботи, вирішують частину фінансових, юридичних та організаційних проблем, що накопичились протягом останніх років. Поступово відновлюється поточне функціонування партії як діючого організму. Крім того, спільно із командою провідних вітчизняних науковців, політологів та економістів розробляється амбітний, втім – цілком реальний проект оновлення (як каже молодь – «ребрендінгу») Руху та повернення його у «Вищу лігу» української політики.

Відчуваючи неминучість поразки, пан Куйбіда, чи його оточення застосовують звичні для нього засоби «чорного піару»: Кривенка та Кишкаря звинуватили у всіх «смертних гріхах»: тут і знайомство з крупним бізнесменом Хмельницьким, і звинувачення в нелегальній торгівлі зброєю, і співробітництво зі злочинною владою, і, навіть, – сепаратизм та державна зрада… У ЗМІ особливо старався Олександр Горобець – свого часу головний «лайномет» прем’єра Павла Лазаренка, який допоміг відколоти від Народного Руху «клон» – УНР, котрий потім було перейменовано в Українську народну партію…

З наближенням доленосного з’їзду, під тиском життєздатних низових організацій, Куйбіда був вимушений погодитися на відмову від балотування на посаду голови партії. Проте, це було зроблено формально: фактично ж він вже давно зробив ставку на сценарій «піти, щоб повернутися».

Почався хаотичний пошук Куйбідою альтернативи Кривенку. Він вів довгі перемовини з Надією Савченко (яку пов’язують із Віктором Медведчуком), і та почала з'являтися на політрадах, їздити в регіони, спілкуватись с партактивом. Коли Надія виявилась непередбачуваною та некерованою, пан Куйбіда переключився на її сестру – Віру, яка вступила в НРУ та стала заступником голови Молодіжного крила організації. Втім, обидві сестри на сьогодні є досить політично «токсичними», і процес залучення їх до лав партії отримав внутрішній спротив в НРУ. З’являються нові «перспективні» прізвища: Томенко, Огризко… Але приходить розуміння, що всі вони не прохідні. Тому Куйбіда був просто вимушений залучити до боротьби проти Кривенка своїх недавніх опонентів з команди Костенка: саме так серед претендентів на посаду голови партії з’явився амбіційний рухівський ветеран кількох провладних партійних проектів Володимир Шовкошитний. Його команда активно долучилась до компанії з «компроматом» на Кривенка.

Загалом ситуація склалася, як у відомому прислів’ї: «де два козака – там три гетьмана». У нашому випадку можна було б отримати чесну конкуренцію між двома достойними претендентами Кривенком та Шовкошитним, як би не третій «гетьман» (Куйбіда) за спиною останнього …

Що ж стосується попередніх розкладів, то Володимира Шовкошитного однозначно підтримує лише Київська обласна організація, частини Київської міської, Львівської і ще кількох організацій.

І саме тут треба звернути увагу на фігуру голови Київської обласної організації Ігоря Ковалевича – екс-президента футбольного клубу «Борисфен». Ця людина встигла взяти участь у виборах в складі партій: Блок Литвина, «Нова політика», «Громадянська позиція», очолити список Ліберальної партії на парламентських виборах 2014; далі – НРУ. До речі, Ліберальна партія виступала таким саме «технічним проектом», як і НРУ, що означає: обидві сили мали спільного ляльковода – голову штабу БПП Ігоря Гриніва. Уважні спостерігачі помітили дуже цікаву, але показову деталь: на президентських виборах 2014 року Куйбіда у якості «технічного» кандидата співпрацював із штабом Порошенка. Через нього заводилися сотні додаткових членів та спостерігачі виборчих комісій для потреб штабу майбутнього президента. Через півроку ці ж самі люди, які «представляли» Куйбіду, в такій же ролі знову працювали на Блок Петра Порошенка, але вже під прапором Ліберальної партії України, першим номером виборчого списку якої був Ігор Ковалевич...

Саме тому підтримка з боку пана Ковалевича є прямою ознакою того, що Володимира Шовкошитного готують для продовження сумної традиції дрібного політичного гендлярства, започаткованого Василем Куйбідою.

Що ж до Віктора Кривенка, то його однозначно підтримали 15 обласних організацій; про особисту підтримку пана Кривенка на посаду голови партії заявили голови 22 обласної організації. Слабкою ланкою Кривенка є (повна) відсутність певного партійного досвіду - і, схоже, бажання – інтригувати та вести боротьбу «під ковдрою». В цьому аспекті у його опонентів – повна перевага.

На сьогодні є великі шанси, що ХХVІ з’їзд Народного Руху обере шлях оновлення і відродження. Але, знаючи «рухівські традиції», боротьба із «вічно вчорашніми» обіцяє бути запеклою. Не кажучи вже, про тих, хто вичікує у засідці…

Григорій Невінчаний

Поделиться

Комментарии

0

Комментариев нет. Ваш может быть первым.

Последние новости

читать
Мы в соц.сетях

Кликните на www.treasureinlove.com/for-money для просмотра видео.

А вот и ссылка на новую видео рубрику.